Журналіст Zimonline.co.za

Сергій Дмитрович Пантюк (10 лютого 1966, село Сокілець Дунаєвецького району Хмельницької області) — український письменник. Член Національної спілки журналістів України (від 1993 року) та Національної спілки письменників України (від 1997 року).

1983 року закінчив середню школу № 15 у Кам'янці-Подільському. Згодом закінчив філологічний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (нині — Кам'янець-Подільський національний університет).

Працював у школі (в селі Підпилип'я Кам'янець-Подільського району) та редакціях кількох газет, пройшовши шлях від коректора до головного редактора. Мешкав і працював у Чернівцях та Хмельницькому, від 2004 року — у Києві.

Автор восьми книг і численних публікацій у вітчизняній і закордонній періодиці (тексти перекладалися сімома мовами).

Збірки віршів:

«Таїнство причастя» (1994),

«Тінь Аріяни» (1994),

«Храм характерників» (1996),

• «Володар вогню» (2000) • «Цілунок блискавки» (2002) • «Босяцький калфа» (2003) • «Босяцький калфа.

Вибрані поезії» (2005).

2007 року побачив світ роман «Сім днів і вузол смерті».

Лауреат міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (1993), Всеукраїнського мистецького фестивалю «Лір» (1995). Дипломант Всеукраїнського конкурсу малої прози «Що записано в книгу життя».

Засновник всеукраїнського фестивалю поезії та авторської пісні «Під знаком Водолія» (1996 р., з 2008 р. – «Сліва-фест»). Учасник багатьох літературно-мистецьких фестивалів та перформансів.

Займається видавничою діяльністю. Серед останніх видань, випущених у світ «Видавництвом Сергія Пантюка» — заснована Фондом «Антикорупція» серія «Мафія в Україні», зокрема, резонасні книги «Кримський гамбіт» та «Донецька мафія. Перезавантаження». Також є співкоординатором мистецького середовища «Інша література» та однойменного інтернет-ресурсу - www.inlit.com.ua.

До політичної та громадської діяльності причетний з 1989 року. Брав участь у «Революції на граніті» (студентське голодування), рухах «Україна без Кучми» та «За правду». Від Помаранчевої революції і до сьогодні — активіст Громадянської кампанії «ПОРА», член її керівних органів.

Народився 22 січня 1964 року в м. Києві

1991-1997 роки Лідер УНА-УНСО

Із 2004 року Генсек політичної партії Братство

Народився 22 січня 1964 року в м. Києві в родині державних службовців.

Батько Олександр Анатолійович (1939 р.н.) - старший науковець Інституту технічної теплофізики НАНУ, мати Людмила Василівна (1939 р.н.) -інженер.

1980 р.— вступив до ВЛКСМ. Членом КПРС не був.

1981 р.— закінчив середню школу №206 р. Києва

1982 -1984 р.— навчання в Київському інституті харчової промисловості на факультеті промислової теплоенергетики.

1985 -1987 р.— служба в Залізній дивізії на території Прикарпатського військового округу. Військова спеціальність – командир БМП-2. Звільнений у запас з посади заступника командира взводу. 1987 р.— зарахований на історичний факультет Київського Державного університету. На першому курсі став членом дисидентської організації Український культурологічний клуб.

1988 р.- участь у створенні студентського товариства Громада. 1989 р.— брав участь у створенні Спілка незалежної української молоді (СНУМ).

1990 р.— разом з Олегом Витовичем брав участь також у створенні Української націоналістичної спілки (союзу) (УНС) і Української міжпартійной асамблеї (УМА)

Із серпня 1991 р. – командир УНСО. Особисто брав участь у військових конфліктах у Придністров’ї, Абхазії, Чечні.

Листопад 1991 р.— УМА було перейменовано в Українську Національну асамблею (УНА), а УНСО стало вважатися військовим крилом організації. Як свій політичний символ УНА-УНСО висунула Беніто Муссоліні. Д. Корчинський став одним з командирів УНСО - керівником Київської команди і членом керівництва УНА.

Березень 1994 р.— кандидат у народні депутати України

1996 р.— воював у Чечні на стороні чеченських сепаратистів.

2001-2004 р.— Ведучий на телеканалі 1+1 (програми Подвійний доказ і Проте). Квітень 2002 р.— кандидат у народні депутати України. Створив і очолив громадський рух Братство (Спільнота). Рух через два роки було перейменовано в партію

Із квітня 2004 року - генеральний секретар Усеукраїнської політичної партії Братство.

Із 2004 р. — член Вищої Ради Міжнародного Євразійського руху. Перехід з УПЦ (Київський Патріархат) під юрисдикцію РПЦ (Московський патріархат).

Зараз називає себе ультрарадикальним центристом.

Нагороджений медаллю Захисника Придністров’я.

Автор і співавтор декількох книг: Викликаю вогонь на себе (1998 р.); Війна у натовпі (1997, 1999 р.); Авторитарна альтернатива (1999 р.); Це і Воно (2002 р.); збірник віршів Філософія смути. Автор книги Революція от кутюр (2005 р.).

Одружений. Дружина Оксана Анатоліївна - віце-президент ТРК Золоті ворота, син Данило (1990 р. н.).

Телережисер (нині працює на каналі СТБ), куратор кінопрограми ГОГОЛЬFEST'у, актор театру "Дах", організатор фестивалю "ZixZixOne"

На каналі СТБ працює з 2002 року, у новинах – з 2004.

У 2009 році стала лауреатом національної премії «Телетріумф» в номінації «Найкращий репортер».

У січні 2011 року її було обрано головою всеукраїнської профспілки працівників телерадіоорганізацій, інтернет-ЗМІ та вільних журналістів «Медіафронт України».  

Активістка громадського руху "Стоп цензурі!"

Екс-головний редактор українського ісламського інформагентства "Умма".

Усвідомила, що хочу бути журналістом у 16 років, дещо пізно усвідомила, бо вже на той час навчалась на другому курсі Львівського технікуму легкої промисловості. Довелося поєднувати пари з обладнання виробництва, креслення та моделювання з вечірнім дворічним навчанням у школі журналістиці.

Першим досвідом і роботою на громадських засадах у 98-му була малотиражна львівська газета «Молодий націоналіст» :))) Паралельно носила свої матеріали, написані від руки, у «Високий замок» та «Молоду Галичину».

Із закінченням в 2000-му році технікуму нарешті вдихнула повітря на повні легені, а викладачі техніку нарешті полегшено зітхнулиJ

З 2000го року студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка, довелося там провчитися аж сім років, замість п’яти, бо була дуже нечемним студентом. Сидіти на парах не хотілося, хотілося нарешті працюватиJ .

З 2000 по 2001 рік – заступник головного редактора молодіжного журналу «Торба». В 2001 році фіналіст львівського конкурсу «Студент року» в номінації «Журналіст».

Паралельно активіст ГО «Молода просвіта» і координатор громадського руху «За правду!» на факультеті журналістики ЛНУ ім. І.Франка.

Влітку 2001 року захотілося подивитися, що таке бути журналістом у Києві і напросилася на літню практику в інтернет-видання «Укаїнська правда».

Журналістикою на повну потугу почала займатися з 2002 року як штатний кореспондент львівської газети «Поступ». Досі згадую цей період як найкращий і найцікавіший у журналістській діяльності.

В 2005 році, попрощавшись з «Поступом» переїхала в Київ в редакцію «України молодої».

За два роки перейшла працювати у відділ політики новоствореного тижневика «Новинар» (KP Media). Після його закриття в 2008 році очолила сайт Novynar.com.ua

За рік офісна робота набридла і пішла в ТБ-продакшин.

В квітні 2011 року призер конкурсу «Честь професії» у двох номінаціях «Краще подання складної теми» та «Кращий матеріал з громадською позицією».

Досі знімаю, а у вільний час намагаюся писати статті.

Журналіст «Фактів тижня» і редактор «Козирного життя» (ICTV).

Вчився у театральному інституті у місті Рівне. Із третього курсу почав працювати в обласному театрі у Рівному, згодом у Львові - у театрі Прикарпатського військового округу, а потім у ТЮЗі. Приїхавши до Києва, брався за будь-яку роботу: роздавав листівки на Майдані, працював заправщиком,  барменом, у BTL-агенціях. За запрошенням Оксани Соколової розпочав працювати журналістом на каналі КРТ, а потім перейшов на ICTV.

Кореспондент УНІАН у Вашингтоні

Голова наглядової ради Фундації «Суспільність», а також голова правління і співзасновник ГО «Центр UA», один з ініціаторів кампанії «Новий Громадянин». Обіймав кілька високих державних посад, зокрема, був віце-прем’єр-міністром із питань європейської інтеграції та главою Адміністрації Президента України Віктора Ющенка. До того як піти в політику, працював у банківській сфері, зокрема, в комерційному банку та в Національному банку України.

Сергій Андрушко є журналістом телеканалу СТБ. Він визнаний найкращим репортером України 2010 року, здобув премію «Телетріумф» в номінації «Репортер». Закінчив Інститут журналістики Національного Університету імені Тараса Шевченка з відзнакою, має ступінь магістра.

«Сюжети Сергія Андрушка, журналіста «Вікон» СТБ зазвичай вирізняються неприхованою іронією щодо їх героїв…» 

Репортажі Сергія Андрушка можна бачити тут

«Сергій Андрушко працює на СТБ з 2000 року. Сергій – справжній репортер, він може побачити те, чого не бачать инші, знайти захоплюючу та цікаву історію навіть там, де, здається, не має статись нічого нового та несподіваного. Його талант – помічати деталі та дрібнички, які від нас намагаються приховати. Його стиль – просто показати, як все відбувається насправді, а висновки глядач зробить сам». «Телетріумф», спецвипуск журналу «Теленеделя» .

Під час відвідання президентом Віктором Януковичем агровиставки співробітник УДО застосував силу до Сергія Андрушка. Попри численні вимоги, громадськості досі не названо ім'я охоронця, що напав на журналіста під час виконання ним професійних обов'язків.

Літературний оглядач видання "Українська Правда. Життя".

Викладач кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету.

Магістр і майбутній аспірант цього ж університету (факультет французької мови), тема магістерської роботи: «Інтермедіальний дискурс в романі Ірен Неміровскі «Собаки та Вовки»», науковий керівник В.І.Фесенко.

Стипендіат програми Phileas Accueil 2008-2009 н.р.

Автор французького перекладу проекту «Богдан-Ігор Антонич: Назавжди» (гурт «Тельнюк: Сестри», 2009-2010 рік).

Отримала грант SCOOP для дослідження крадіжок і підробок на українському арт-ринку (2010).

Експерт премії "Книга року Бі-Бі-Сі" 2010 року

Коло інтересів: сучасна література, інтермедіальність, література і живопис, театралізація, література і кінематограф, театр абсурду, métissage, autofiction, géocritique.

Маленька слабкість: риба та біле вино

Кредо: "I'm feeling supersonic"

Стиль життя: "Сила жінки в її слабкості" (Коко Шанель)

Андрей Яницкий, 1983 г.р., родом из Севастополя. 

Закончил отделение журналистики Черноморского филиала МГУ. Из Крыма писал для агентства «Українські Новини», газет «ДЕЛО» и «Коммерсант-Украина».
В 2007 году по окончании вуза отправился покорять Киев, где работал в изданиях «Газета24» и Kyiv Weekly.
С мая 2009 года Андрей заведует отделом «Экспертиза» в еженедельнике «Левый берег». Уделяет внимание новостям из Крыма, часто бывает на малой родине.
Андрей Яницкий входит в состав комитета Киевского независимого медиа-профсоюза с 2009 года, активист Севастопольского землячества в Киеве, общественной организации «Севастопольский медиа-центр». 

В блогосфере и социальных сетях:
LJ: http://indrih.livejournal.com
Twitter: @indrih
Facebook: www.facebook.com/indrih

Журналістка

ЯВОРІВСЬКИЙ Володимир Олександрович

Народний депутат України I, II, IV-VI скликань

Народився 11 жовтня 1942 р. у с. Теклівка на Вінниччині.

У 1964 р. закінчив Одеський державний університет ім. І. Мечникова за спеціальністю «українська мова та література». Працював у ЗМІ на різних посадах: редактором одеського радіо, кореспондентом редакції газет «Запорізька правда», «Прапор юності», «Літературна Україна», запорізького радіо, кіносценаристом львівського телебачення, літконсультантом, референтом Спілки письменників УРСР, завідувачем відділу прози, заступником головного редактора журналу «Вітчизна». Член Спілки журналістів України з 1969 р., Спілки письменників України – з 1971 р. Деякий час був секретарем цієї організації.

У 2001 - 2011 – голова Національної спілки письменників України.

Яворівський В.О.– один із головних засновників Народного Руху України, у 1989 р. очолював його Оргкомітет з проведення Установчого з'їзду, виголошував на ньому головну доповідь «Ну що ж ми за народ такий?»

У 1989–1991 рр.– народний депутат СРСР, член Міжрегіональної депутатської групи Сахарова.

Протягом 1992–1999 рр. Володимир Яворівський був головою Демократичної Партії України, яка виступала за незалежність України від СРСР та здійснення демократичних реформ.

З 1990 р. по 1998 р.– народний депутат Верховної Ради України І та ІІ скликань, очолював Комісію з питань Чорнобильської катастрофи (1990–1994 рр.), підкомітет у зв’язках із співвітчизниками, що мешкають за межами України Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Упродовж 1996–1999 рр.– голова Комітету Державних премій України ім. Т. Шевченка.

Член Ради з питань мовної політики при Президентові України (1997–2001 рр.).

На парламентських виборах 2002 р. обраний народним депутатом України IV скликання. У Верховній Раді керував підкомітетом Комітету з питань свободи слова та інформації.

Відомого українського письменника, громадського і політичного діяча виборці підтримують знову і знову. З 2006 р. він входить до парламенту V, а далі й VІ скликань, є головою Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності.

Володимир Олександрович провадить активну законотворчу діяльність, виступає на парламентських засіданнях із доповненнями та змінами до багатьох законів України: «Про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин», «Про Національний архівний фонд та архівні установи», «Про свободу совісті та релігійні організації» тощо.

Автор книг: «А яблука падають...», «Гроно стиглого винограду», «Катапульта», «Кривий танець», «Мішень», «Перед тим, як жити», «Вовча ферма». та ін., романів: «Ланцюгова реакція», «Оглянся з осені», «Автопортрет з уяви», «А тепер - іди», «Марія з полином наприкінці століття», «Криза». Його перу належать збірки публіцистики: «Крила, вигострені небом», «Тут, на землі», «Право власного імені», «Що ж ми за народ такий?» (4 томи).

У 2008 р. підсумком роботи за багато років стали «Твори у п’яти томах». Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка за повість «Вічні Кортеліси» (1984 р.).

До 2010 року письменник вів авторську програму «20 хвилин з Володимиром Яворівським» на Національному радіо України.

Журналіст, блогер, письменник. У липні 2010 року Служба безпеки України заявила, що знайшла у його блозі singing-foot «погрози на адресу президента». В зв"язку із цим Олега Шинкаренка викликали на допит у прокуратуру. За словами самого Шинкаренка, працівники СБУ сформулювали свої претензії інакше. Журналісту було сказано, що деякі записи в його блозі «залишили неприємний слід у душі».

Головний редактор Інформаційної Агенції "Поряд з вами".

Народився в Донецьку 5 квітня 1968 року. Там же закінчив школу. З 1986 по 1988 служив у Червоній Армії (війська звязку). У 1992 році закінчив відділення соціально-політичних дисциплін філософського факультету Київського університету.

Також працював у Ліберальній партії України (при Маркулову і Кисельовій, очолював там молодіжний відділ київської організації), в інтернет-виданнях Part.org.ua і ForUm, був головним редактором інтернет-відділу СДПУ(о) та програми "Наголос із Михайлом Погребинським", експертом Інституту стратегічного планування Володимира Корнілова. Із серпня 2005 по грудень 2010 року працював у газеті "Сегодня". З кінця 2010 року в інтернет-виданні "Обозреватель".

Шеф-редактор журналу What`s On

Народився 1975 року в місті Тернополі; закінчив тернопільську ЗОШ №3 та Тернопільський педагогічний (тоді ще) інститут, спеціальність українська мова та література, англійська мова. У 1997 році вступив на магістерську програму “теорія та історія літератури, компаративістика” в Національному Університеті “Києво-Могилянська академія”, у 1999 році – в аспірантуру того ж університету. У 2002 році захистив кандидатську дисертацію “Іронія як принцип художнього структуротворення” (монографія “Іронічна структура” зявилася у 2004 р.). З 2000 року викладає в НаУКМА теорію літератури. З 2004 року є директором київського видавництва “Смолоскип”.

Політичний аналітик, директор Групи європейської стратегії

У 2000-2001 - політичний аналітик посольства Японії в Україні.

Під час виборів 2004 та 2006 років координував мобілізаційну та просвітницьку кампанію Громадянська ініціатива "Знаю!"

Директор Групи європейської стратегії.

За освітою – міжнародник.

1966 года рождения. Базовое образование КВИРТУ ПВО, выпуск 1988 года, разведфак, системный аналитик ГРУ ГШ СССР.

Три высших образования.

С 1990 года по 2003 - карикатурист на набережных Ялты, Анапы, Сочи.

Художник-мультипликатор. Владелец собственного продакшна "Граф Каховский".

В 2003 году переехал в Киев и практически сразу стал продюсером продакт плейсмента в коммерческой дирекции телеканала Интер и в кинокомпании Фильм.UA

В 2004 году - директор по развитию бизнеса в бренд-консалтинговом агентстве БрендЭйд (Видеоинтернешнл).

В 2005-2006 годах - учредитель и директор собственной кинокомпании "Таран Продакшн".

С июня 2006 года - Генеральный директор ЗАО "Ялтинская киностудия".

Среди реализованных проектов:

Мелодрама "Она Сказала Да!"

1+1 и 5 федеральный канал РФ, эфир 8 марта 2007 года - автор сценария

Боевик "Случайная Запись" - эфир 26 апреля 2009 года, телеканал Интер

автор сценария, режиссер-постановщик, генеральный продюсер, актер

Оробець Леся Юріївна (3 травня 1982) — український політик, народний депутат України, член фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (з 11.2007), член Комітету з питань науки і освіти (з 12.2007), голова підкомітету з питань базової освіти (з 01.2008), позапартійна (з 13 листопада 2010).

У 2005 р. закінчила Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, магістр з кваліфікацією міжнародник-юрист, перекладач з англійської мови.

01.2002 р. — 03.2004 р. — юрист ТОВ «Сота», м. Київ;

01.2004 р. — 03.2004 р. — помічник юриста, Приватне підприємство «Професіонал», м. Київ;

03.2004 р. — 10.2004 р. — помічник-консультант народного депутата Оробця Ю. М., м. Київ;

10.2004 р. — 10.2005 р. — асистент з юридичних питань, Проект з розвитку лізингу в Україні, Міжнародна Фінансова Корпорація, Група Світового Банку, м. Київ;

11.2004 р. — 09.2005 р. — юрист Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота», м. Київ;

10.2005 р. — 02.2007 р. — молодший юрисконсульт, представництво фірми «Бейкер і Макензі — Сі-Ай-Ес Лімітед», м. Київ;

з 02.2007 р. — приватний підприємець, м. Київ;

з 05.2007 — співзасновник ТОВ «Рітейл Кредит Груп».

2004 — 2005 рр. — член, секретар виборчої комісії під час виборів Президента України;

з 09.2007 р. — член Фракції «Наша Україна — Народна Самооборона».

З березня 2008 р. — член Єдиного Центру, член Президії Єдиного Центру.

з 07.2008 р. — заступник голови Єдиного Центру.

з 13 листопада 2010 року — позапартійна[1][2].

Народний депутат України 6-го скликання з 11.2007 від блоку «Наша Україна - Народна самооборона», № 18 в списку. На час виборів: приватний підприємець, б/п.

Батько: український політик Оробець Юрій Миколайович, мати: Оксана — інженер-хімік.

Одружена, чоловік - Олександр. Виховує 2 доньок: Соню (2008) та Еріку (25.08.10).

Журналист, автор блога newmedia.in.ua, в прошлом - редактор нескольких периодических изданий в области ІТ. В 2000-2002 - соучредитель и первый главный редактор журнала Internet UA. До недавнего времени - главный редактор сайта украинской редакции «Радио Свобода»
Колумнист сайта «Телекритика».
 
 

Вічний студент Києво-Могилянської академії, невизначених курсу і спеціальности. Естет і абсентьє. Некрокомуніст.

Друкувався на порталах ‛Сумно?‛, ‛Рожевий Слоник‛, ‛Захід-Схід‛, ‛Буквоїд‛, ‛Інша література‛, в часописі текстів і візій ‛Четвер‛, в ґазеті нової молоді ‛Бійцівський Клуб‛, в незалежному культурольоґічному часописі ‛Ї‛, в часописі ‛Критика‛, в ґазеті ‛Post-Поступ‛ та інших.

Учасник багатьох літературних фестивалів, серед яких ‛Сліва-фест‛, ‛Нова абетка‛, ‛Країна мрій‛, ‛Київська барикада‛, ‛День незалежності з Махном‛, ‛Київські лаври‛, ‛Fort:Misia‛, ‛Потяг до Яремче‛, ‛Березневі коти‛, ‛Гоголівка‛, ‛ГогольFest‛, ‛Ноосфера‛, міжнародний літературний фестиваль у Львові та інші.

Зараз до друку готується спільна з Богданом-Олегом Горобчуком збірка ‛БДСМ‛ (літ.аґенція ‛Піраміда‛) і власна збірка ‛Ніжна Посмішка Берії‛ (в-во Сергія Пантюка).

Анатолій Дністровий (справжнє ім'я Анатолій Олександрович Астаф'єв; *30 липня 1974, Тернопіль) — український письменник, поет, перекладач.
Син поета і літературознавця Олександра Астаф'єва.
Закінчив історико-філологічне відділення Ніжинського педагогічного університету імені Миколи Гоголя (1997) та аспірантуру на кафедрі філософії Київського національного аграрного університету (2000). Кандидат філософських наук. За фахом історик філософії. Дослідник історіософії українського націоналізму.
Працює старшим консультантом Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України.
Безпартійний, греко-католик, консерватор. Одружений, має донечку Марту-Марію.
Гуглхром

Народилася 13 серпня 1980 року в місті Луганську. У 2002 році закінчила юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Після стажування, передбаченого чинним законодавством, в січні 2004 року успішно склала кваліфікаційний іспит та отримала свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. В березні 2004 року зареєструвала приватну нотаріальну діяльність, яку і практикує по сьогоднішній день.

З початку професійної діяльності активно співпрацює з АТ ВАБанк, АКБ "Мрія", АКБ "Укрсоцбанк", юридичними компаніями, телеканалами. Так у березні-квітні 2007 року Ірина Бережна стала офіційним нотаріусом проекту телеканалу 1+1 "Танці з зірками-2", де у якості офіційної особи нотаріально посвідчувала достовірність результатів голосування.

У липні 2007 року здобула наукову ступень Доктора філософії в галузі права.Наразі здобуває другу вищу освіту у Національній державній академії управління при Президенті України.

Є членом Асоціації правників України, співпрацює з Українською нотаріальною палатою. Є автором багатьох публікацій з питань права та нотаріальної практики в таких виданнях, як "Нотаріат для Вас", "Мала енциклопедія нотаріуса", "Юридичний вісник", "Правовий тиждень", "Бізнес-консультант", "Юридична газета" тощо.

22 вересня 2008 року Номінаційний комітет Європейської бізнес асамблеї (м. Оксфорд, Великобританія) та Вчена Рада Міжнародного університету міста Відня присвоїли Ірині Бережній звання "Почесний професор Міжнародного університету м. Відня" за зміцнення міжнародних відносин у сфері науки, освіти та бізнесу. Нотаріальна контора Ірини Бережної отримала авторитетну міжнародну нагороду "European quality".

На позачергових парламентських виборах обрана народним депутатом України VI скликання. Член депутатської фракції Партії регіонів у Верховній Раді України. Дата набуття депутатських повноважень: 23 листопада 2007р.

Станіслав Настенко - український діаспорянин, що мешкає у Канаді та займається громадською радіожурналістикою. 

Автор книги казок про Нестора Махна, Романа Шухевича, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва та Шарля де Ґолля, яка вийшла друком у видавництві "Грані-Т" у лютому 2010 року.

Липень 2009 - жовтень 2009 – один із організаторів київського фестивалю "Антонич-фест".

У 2007 році отримав премію "Культурний провідник" за оперативність висвітлення культурних подій. Наступного року Богдан Логвиненко увійшов до журі цього конкурсу.

Листопад 2008 - вересень 2009 – створення авторської передачі про інтернет і блоґосферу на Першому національному. Проект «3108» - ведучий, автор. Звільнений за власним бажанням через запис у своєму блозі.

З 2005 року головний редактор інтернет-видання "Сумно?".

З 2007 року менеджер гурту "Мертвий Півень".

Живе і працює в Києві.

Канал фестивалю сучасного мистецтва Гогольфест

Вахтанг Кіпіані – український журналіст, керівник проекту «Перша сотня» на сайті «Обозреватель». Веде блог «Захалявне». Працював у газетах «Україна молода», «Киевские ведомости», на телеканалах «Новий», «1+1», «К1» та «ТВі». Бувголовним редактором журналу «Фокус», шеф-редактором проекту «Великі українці» на «Інтері», ведучим президент-шоу «Українська рулетка» на Першому Національному каналі.

Це не суто фотопроект, ця ініціатива організована в форматі соціальної кампанії, ідеї якої презентуються через мистецтво фотографії.

Колишній журналіст НТН, СТБ, Нового каналу, редактор газети "Конопляна правда", прес-атташе "Маршу Свободи"

Народився 11 серпня 1959 року в місті Горлівка

Закінчив Московський державний інтитут культури за фахом режисер театру.

Телевізійну кар”єру почав на комерційному телеканалі 7х7 у Донецьку.

Працював репортером, редактором, шеф-редактором інформаційних програм

“Інформбюро”, “Добрий вечір”. Робив авторські програми ” Денді”- відежурнал для чоловіків, та серію передач про видатних українських акторів: Роговцеву, Стєпанкова, Брондукова, Іванова, Заклунну, Перфілова.

Був позаштатним регіональним коресподентом програми “Вікна” в Донецькій області.

З 1996 року працював спецкором “Вікон” вже в Києві.

1997 році з лютого по серпень працював в телекомпанії “Нова Мова”, кореспондентом російського телеканалу НТВ.

З серпня 1997 року по січень 2006 ведучий програми “Вікна- новини”.

З лютого 2006 по квітень 2007 року ведучий програми “Особистий рахунок” на каналі "1+1".

З квітня 2007 по жовтень 2008 випусковий редактор і ведучий екологічного щоденника "Життя" на телеканалі ТОНІС.

Олег Панфилов — один из известнейших политических обозревателей на территории бывшего СССР. Директор Центра экстремальной журналистики Союза журналистов России, автор более 2000 статей, опубликованных в газетах и журналах России, США, Пакистана, Ирана, Израиля, Польши, Болгарии, Германии, Чехии, Швеции. Автор и составитель более 27 книг, автор сценариев восьми фильмов. Во время грузинско-российской войны 2008 года блог Панфилова в Живом Журнале (olegpanfilov2.livejournal.com) был одним из главных источников информации, альтернативной по отношению к российским каналам.

.